Група 4 А, Б, В л/с Викладач Кіон О. І. Переддипломна практика Педіатрія Дата 09.06.2021 Тема Робота в складі бригад швидкої медичної допомоги: екстрена медична допомога в педіатрії

 

07.06.2021. СШМД

 

 

УПРАВЛІННЯ, СКЛАД І ПІДПОРЯДКОВАНІСТЬ

СИСТЕМИ ЕКСТРЕНОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ТА

МЕДИЦИНИ КАТАСТРОФ

 

 

У 2013 р. набув чинності Закон "Про екстрену медичну допомогу", який передбачає надання двохетапної медичної допомоги: догоспі- тальної та госпітальної. Догоспітальний етап включає надання доме- дичної, медичної допомоги в осередку надзвичайної ситуації, вчасне прибуття бригади швидкої медичної допомоги до пацієнта, оснащен­ня транспорт)' тощо. Другий етап — госпітальний — передбачає ство­рення відділень невідкладної медичної допомоги у багатопрофільних лікарнях і лікарнях швидкої медичної допомоги з цілодобовим режи­мом роботи. Окрім цього створюються підрозділи центрів медицини катастроф: бригади постійної готовності першої черги, спеціалізовані бригади постійної готовності другої черги, мобільні польові бригади, мобільні медичні загони швидкого реагування, мобільні шпиталі.

Національним центром екстреної медичної допомоги та медици­ни катастроф України є Український науково-практичний центр екс­треної медичної допомоги та медицини катастроф, який виконує функції наукового, аналітичного, організаційно-методичного забезпе­чення служби екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.

На територіальному (обласному) рівні утворені територіальні центри екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.

Екстрена медична допомога — медична допомога, яку здійснюють працівники системи екстреної медичної допомоги під час проведен­ня невідкладних організаційних, діагностичних та лікувальних за- ходів, спрямованих на врятування і збереження життя людини, яка перебуває в невідкладному стані, та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров'я.

Невідкладний стан — раптове погіршення фізичного або психічного здоров'я, яке становить пряму й невідворотну загрозу життю та здоров'ю людини або її оточенню і виникає внаслідок хвороби, травми, отруєння або інших внутрішніх чи зовнішніх причин.

До категорії екстрених належать звернення стосовно пацієнта, який перебуває у невідкладному стані, що супроводжується: непри­томністю, судомами, раптовим розладом дихання, раптовим болем у ділянці серця, блюванням кров'ю, гострим болем у черевній порож­нині, зовнішньою кровотечею, ознаками гострих інфекційних захво­рювань, гострими психічними розладами, що загрожують життю і здоров'ю пацієнта та/або інших осіб; чи зумовлений: усіма видами травм (поранення, переломи, вивихи, опіки, тяжкі забої, травми го­лови), ураженням електричним струмом, блискавкою, тепловим уда­ром, переохолодженням, асфіксією всіх видів (утеплення, потрапляння сторонніх предметів у дихальні шляхи), ушкодженнями різної етіоло­гії під час надзвичайних ситуацій (дорожньо-транспортні пригоди, аварії на виробництві, стихійні лиха тощо), отруєнням, укусом тва­рин, змій, павуків та комах, порушенням нормального перебігу вагіт­ності (передчасні пологи, кровотеча тощо), а також транспортування пацієнтів, які перебувають у стані, що потребує обов'язкового медич­ного сортування та термінової госпіталізації в лікувальний заклад.

До категорії неекстрених належать звернення стосовно пацієнта, стан якого не є невідкладним і супроводжується: раптовим підви­щенням температури тіла з кашлем, нежитем, болем у горлі; голов­ним болем, запамороченням, слабістю; болем у попереку, суглобах (радикуліт, остеохондроз, артрит, артроз), підвищенням артеріаль­ного тиску, больовим синдромом у онкологічних хворих, алкоголь­ним, наркотичним, токсичним або абстинентним синдромами; чи зумовлений загостренням хронічного захворювання у пацієнтів, які перебувають під наглядом сімейного або дільничного лікаря з при­воду гіпертонічної хвороби, виразки шлунка та дванадцятипалої кишки, хронічних захворювань печінки, жовчного міхура, кишок, нирок, суглобів тощо.

Система екстреної медичної допомоги — сукупність закладів охо­рони здоров'я та їхніх структурних одиниць, які забезпечують ор­ганізацію і надання екстреної медичної допомоги, у тому числі під час виникнення надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків.

 

 

 

 

 

 

Організація роботи ФАПу та служби швидкої медичної допомоги з надання медичної допомоги хворим із невідкладними станами в хірургії

Досить часто гострі хірургічні захворювання та травматич­ні ушкодження вимагають термінової медичної допомоги, від своєчасності та якості якої залежить доля людини. Комплекс термінових медичних заходів, які здійснюють при раптових за­хворюваннях, ушкодженнях на місці пригоди або під час тран­спортування хворого (потерпілого) в лікувальний заклад, нази­вають першою медичною допомогою. Залежно від умов її надання на догоспітальному етапі, вона може мати вигляд само-, взаємо­допомоги або долікарської і першої лікарської допомоги (нада­ється медичними працівниками).

Рівні надання першої медичної допомоги. Розрізняють такі рівні надання першої медичної допомоги: а) перша медична некваліфі- кована допомога надається не медиком (само- або взаємодопомо­га) або медичним працівником, який не має спеціальних засобів і медикаментозних засобів; б) перша медична долікарська допо­мога, здійснюється медичним працівником, який має спеціальну підготовку з надання невідкладної допомоги; в) перша лікарська медична допомога надається лікарем, який має у своєму розпоря­дженні необхідні апарати, інструменти, лікарські засоби, крово­замінники тощо.

Екстрена (швидка) медична допомога (ЕМД) — вид най­більш масової, доступної, безплатної позалікарняної медич­ної допомоги при станах, що загрожують здоров'ю і життю людини.

З метою наблизити першу медичну допомогу до населення в Україні створено широку мережу служби швидкої медичної до­помоги, до складу якої входять станції, лікарні швидкої допо­моги, санітарна авіація та науково-дослідні інститути. Основне навантаження при наданні першої медичної допомоги лягає на станції швидкої медичної допомоги створені в усіх містах і сіль­ських адміністративних районах.

Служба ЕМД має свою виробничу базу й укомплектована медичним персоналом, який пройшов підготовку для надан­ня допомоги при всіх невідкладних станах на догоспітальному етапі.

Основною структурною одиницею служби ЕМД є станція швидкої медичної допомоги.

Головні вимоги до організації роботи станції ЕМД:

•   доступність швидкої медичної допомоги для населення в будь-який час доби;

•    висока оперативність і своєчасність надання всіх видів медичної допомоги на догоспітальному етапі;

•   постійне піклування про високу кваліфікацію медичного персоналу з метою надати медичну допомогу в потрібному обсязі всім категоріям хворих і потерпілих;

•   забезпечення швидкої госпіталізації в медичні заклади залежно від характеру захворювання або ушкодження.

Станцію ЕМД організовують у містах з населенням понад 50 тис. осіб, вона є самостійним лікувально-профілактичним закладом або, за рішенням місцевих органів охорони здоров'я, входить до складу міської лікарні ЕМД на правах її структур­ного підрозділу. У містах із меншою кількістю населення орга­нізовуються відділення ЕМД при міській, центральній район­ній та інших лікарнях. У кожному місті може бути тільки одна станція або відділення ЕМД.

У сільських районах швидку допомогу надають відповід­ні відділення центральних районних лікарень або самостійні станції ЕМД.

Для наближення швидкої медичної допомоги до населення і підвищення оперативності роботи бригад формують мережу підстанцій на правах відділень ЕМД. У сільській місцевості для цього можуть бути створені висувні опорні пункти ЕМД (філіали станцій, відділень центральної районної лікарні).

Підстанції (філіали відділень) ЕМД дислокуються в геоме­тричному центрі території, що обслуговується, поблизу тран­спортних магістралей, з урахуванням розташування закла­дів, які здійснюють екстрену госпіталізацію. Також беруть до уваги розташування житлових масивів, промислових і куль­турних центрів, місць масового скупчення людей, потоки їх руху тощо.

Критеріями визначення меж зони обслуговування є довжи­на найдовшого маршруту (радіуса), що орієнтовно становить у міській місцевості 5—7 км, у сільській — 20 км, і витрачений на дорогу час, який не має перевищувати відповідно 10 і 20 хв.

У важкодоступних районах, а також у районах з низькою густотою населення і великою протяжністю організовують об­ласні, крайові, республіканські центри ЕМД із службою сані­тарної авіації.

Основні функції станції ЕМД:

•   надання в найкоротший термін медичної допомоги хво­рим і потерпілим на місці події і під час транспортування в стаціонар;

•   максимально швидке доставлення хворих і потерпілих у лікувальні заклади відповідного профілю;

•   транспортування в лікувальні заклади хворих, потерпі­лих, породіль і недоношених дітей, які потребують спеці­ального транспорту й супроводу медичного працівника;

•   вивчення причин нещасних випадків і раптового виник­нення станів, що загрожують життю, а також розробка пропозицій щодо запобігання їм для органів охорони здоров'я та інших зацікавлених організацій.

Одним із найважливіших завдань станції ЕМД є надання медичної допомоги за екстреними показаннями. Виділяють п'ять груп станів, які потребують негайного надання допомоги:

1)      є безпосередня загроза життю, і відсутність своєчасної ме­дичної допомоги може призвести до летального наслідку;

2)      безпосередньої загрози життю немає, але небезпека ле­тального наслідку може настати в будь-який момент;

3)      безпосередньої загрози життю немає, але відсутність своєчасної медичної допомоги може спричинити стійкі зміни в організмі;

4)      потреба в найкоротший термін полегшити страждання хворого;

5)      потреба в терміновому медичному втручанні в інтересах оточуючих у зв'язку з поведінкою хворого.

Станції ЕМД забезпечують надання екстреної медичної до­помоги при таких невідкладних станах:

1) раптових захворюваннях, які загрожують життю хворо­го (гострі порушення кровообігу, дихання, функцій цен­тральної нервової системи, гостра патологія органів че­ревної порожнини тощо);

2)нещасних випадках (травма, поранення, опік, ураження електричним струмом, блискавкою, обмороження, утоплен- ня, потрапляння сторонніх тіл у дихальні шляхи та ін.);

3)      гострих отруєннях, суїцидальних спробах тощо;

4) пологах, що настали поза спеціалізованими відділеннями та закладами.

Для надання швидкої медичної допомоги станція направ­ляє відповідні бригади. Бригада (лікарська, фельдшерська) — це функціональна одиниця станції (відділення) ЕМД, організова­на відповідно до штатних нормативів для забезпечення роботи в одну зміну.

Основними завданнями фельдшера виїзної бригади швид­кої медичної допомоги є: 1) у штаті

лікарської бригади — ви­конання визначених інструментальних досліджень, медичних процедур і маніпуляцій при наданні екстреної медичної допо­моги хворим і потерпілим на догоспітальному етапі; 2) у штаті фельдшерських бригад — надання екстреної медичної допомо­ги хворим і потерпілим на догоспітальному етапі згідно з від­повідними медичними стандартами та забезпечення екстреної госпіталізації осіб, стан яких потребує невідкладної стаціонар­ної допомоги в лікувально-профілактичних закладах, а також перевезення хворих і потерпілих, яким необхідний лікарський супровід.

У містах з населенням понад 100 тис. осіб на станціях (відді­леннях) ЕМД виділяють бригади для надання медичної допо­моги дітям, а також спеціалізовані кардіологічні і психіатрич­ні бригади; у містах, населення яких перевищує 500 тис. осіб, створюють анестезіолого-реанімаційні і неврологічні бригади. Залежно від потреб забезпечується перевезення породіль у су­проводі медичних працівників на спеціально виділених для цього машинах.

Станція (відділення) ЕМД не видає листків непрацездатнос­ті, судово-медичних висновків, не проводить експертизу алко­гольного сп'яніння, а також не видає ніяких довідок хворим та їх родичам за винятком усних довідок у разі особистого звер­нення населення або по телефону про місце перебування хво­рих і потерпілих, яким було надано допомогу медичним персо­налом станції (відділення).

Станція забезпечує прибуття виїзних бригад швидкої ме­дичної допомоги до місць викликів у 10-хвилинний термін від моменту їх надходження у містах та 20-хвилинний — у сіль­ській місцевості. Для своєчасного надання медичної допомоги й забезпечення встановлених термінів прибуття виїзних бри­гад у складі станцій ЕМД великих міст створюють підстанції (пункти) швидкої медичної допомоги. Виїзд бригад і госпіта­лізація хворих і потерпілих здійснюються спеціальним сані­тарним автотранспортом, який оснащений відповідними апа­ратурою, інструментарієм, перев'язувальним матеріалом та медикаментозними засобами.

 

Наказ МОЗ України

№ 500 від 29.08.2008 р.

 

Примірне положення про станцію швидкої медичної допомоги

1. Загальні положення

1.1.Станція швидкої медичної допомоги (далі — Станція) є закладом охорони здоров'я, що надає цілодобову екс­трену медичну допомогу дорослому і дитячому населен­ню на догоспітальному етапі при невідкладних станах, які викликані нещасними випадками, раптовими за­хворюваннями, ускладненнями вагітності тощо.

1.2. Станція є юридичною особою, користується правом оперативного управління щодо закріпленого майна, має штамп, печатку, товарний знак, статут і паспорт, які затверджуються згідно з чинним законодавством, роз­рахунковий та інші рахунки в банках, здійснює бухгал­терський і первинний медичний облік, веде статистич­ну звітність у встановленому законодавством порядку.

1.3. Станцію очолює головний лікар, який несе персональ­ну відповідальність за всі види її діяльності.

1.4. Станція підпорядковується органу управління охорони здоров'я адміністративної території.

1.5.Станція функціонує у режимі цілодобового чергування і готовності до надання екстреної

      медичної допомоги населенню за адміністративно-територіальним прин­ципом, а в разі

      виникнення надзвичайних ситуацій — за межами її території. У таких випадках виїзні бригади

      швидкої медичної допомоги направляються тільки за наказом місцевого органу управління

       охорони здоров'я, якому вони підпорядковані.

1.6.Станція у своїй діяльності керується чинним законодав­ством України, рішеннями та

      розпорядженнями органів місцевої виконавчої влади, наказами Міністерства охоро­ни здоров'я

      України, місцевих органів управління охоро­ни здоров'я, головного лікаря Станції, цим

     Положенням, Статутом Станції та іншими нормативними документами.

 1.7.Планування діяльності Станції, визначення штатів, фі­нансування, забезпечення санітарним і

       господарським автотранспортом, технічними засобами, устаткуван­ням, майном, виробами

       медичного призначення, меди­каментами тощо здійснюється за діючими нормативами згідно    

       з чинним законодавством.

  1.8.Станція є функціональною складовою єдиної системи екстреної медичної допомоги.   

        Організація її діяльності повинна забезпечувати можливість її функціонування у  

        надзвичайних ситуаціях.

  1.9.Станція повинна мати місячний запас медикаментів, перев'язувального матеріалу, виробів  

        медичного при­значення (який своєчасно поновлюється), аварійний за­пас медичного майна,

       нош, апаратури, медичних ящиків-укладок та наборів, затверджений місцевим органом  

       охорони здоров'я.

  1.10.Станція повинна мати стабільне та автономне енерго­живлення, безперебійний провідний і   

       радіотелефон­ний оперативнизв'язок.

  1.11.Станція не видає листків непрацездатності; не виписує рецептів на медикаменти; не      

      вирішує питання тимча­сової або довгострокової непрацездатності пацієнтів: не проводить  

      експертиз алкогольного чи наркотично­го сп'яніння, судово-медичних експертиз і не дає з цьо­го     

      приводу висновків та письмових довідок; не видає усних та письмових довідок про стан здоров'я    

      та діагноз пацієнтів без офіційного запиту юридичної особи; не виконує призначень медичних

      працівників інших лі­кувальних закладів; не виконує консультативних об­стежень та не дає

      рекомендацій щодо подальшого лі­кування; не проводить перевезення пацієнтів, які не

      потребують екстреної медичної допомоги; без супро­воду працівників правоохоронних органів не

      здійснює перевезення затриманих осіб у лікувальні заклади; не виконує перевезення трупів.

 

2.   Основні завдання

Основними завданнями Станції є такі:

2.1. Надання в максимально короткий термін, після отримання виклику, екстреної медичної допомоги пацієнтам визначе­ної території обслуговування на догоспітальному етапі.

2.2.  Транспортування в лікувально-профілактичні заклади хворих, потерпілих, породіль та новонароджених, які потребують екстреної медичної допомоги.

2.3.  Участь у ліквідації медико-санітарних наслідків над­звичайних ситуацій.

2.4.  Розвиток та удосконалення організаційних форм та ме­тодів надання екстреної медичної допомоги населенню, впровадження сучасних медичних технологій, підви­щення якості роботи медичного персоналу.

3.   Функції

У своїй діяльності Станція виконує такі функції:

3.1. Прийом від населення звернень за екстреною медичною допомогою згідно із затвердженими Правилами викли­ку бригади швидкої медичної допомоги.

Профільними для бригад станції ШМД вважаються:

•       Виклики на вулицю, у громадські місця, на вироб­ництво, в установи, заклади, організації незалежно від встановленого діагнозу та стану пацієнта.

•      Виклики з приводу травм та отруєнь незалежно від місця виклику.

•       Виклики з приводу пологів, ускладнення вагітності.

•      Виклики від медичних працівників з приводу пере­везення пацієнтів за направленнями до лікувальних установ, якщо вони потребують надання екстреної медичної допомоги під час транспортування.

3.2.  Надання екстреної медичної допомоги пацієнтам на до­госпітальному етапі та безпосередньо при їх зверненні на станцію, підстанцію (відділення) ШМД.

3.3.Госпіталізація в лікувально-профілактичні установи хворих, потерпілих, породіль, новонароджених, які по­требують екстреної стаціонарної медичної допомоги.

3.4.Підготовка та направлення виїзних бригад швидкої медичної допомоги поза межі території обслуговуван­ня для участі в ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій.

3.5.Ведення обліку вільних ліжок у лікувально-профілак- тичних закладах та визначення місць екстреної госпіта­лізації пацієнтів для бригад ШМД.

3.6.Надання населенню консультативно-інформаційної до­помоги по телефону.

3.7.Придбання, використання та оновлення запасів меди­каментів, перев'язувального матеріалу, виробів медич­ного призначення, медичних укладок-наборів тощо в повсякденних умовах та при виникненні надзвичайних ситуацій.

3.8. Оперативне інформування органів управління охорони здоров'я та інших зацікавлених організацій про нещас­ні випадки, катастрофи, надзвичайні та інші ситуації.

3.9.Забезпечення взаємодії в роботі з іншими медичними закладами, правоохоронними органами, пожежними частинами, службою екстреної медичної допомоги при надзвичайних ситуаціях та іншими рятувальними і оперативно-ремонтними службами.

3.10.Впровадження прогресивних методів діагностики та ліку­вання, передового досвіду та наукової організації праці.

3.11.Забезпечення відповідної підготовки та підвищення кваліфікації працівників Станції.

3.12.Ведення облікової документації, складання звітів та їх подання у встановленому порядку.

3.13.Проведення санітарно-гігієнічних, протиепідемічних і протипожежних заходів на Станції та дотримання пра­вил техніки безпеки.

3.14.Забезпечення взаємозв'язку з лікувально-профілактични­ми закладами при наданні екстреної медичної допомоги.

3.15.Облік та контроль за раціональним використанням спеці­ального та спеціалізованого санітарного автотранспорту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тестові завдання

 

1. Де розташовуються руки реаніматора при проведенні закрито­

го масажу серця:

A.   На нижній третині груднини

B.   На середній третині груднини

C.   На надчеревній ділянці

D. На верхній третині груднини

Е. На груднині?

2.  Які з перерахованих заходів є першими при проведенні негай­

ного етапу серцево-легеневої реанімації:

A.   Внутрішньосерцеве введення атропіну

B.   Проведення зовнішнього масажу серця

C.   Внутрішньосерцеве введення адреналіну

D.   Проведення штучної вентиляції легень

      Е. Забезпечення вільної прохідності дихальних шляхів?

3.   Що включає в себе спеціалізований етап серцево-легеневої ре­анімації:

 

A.   Проведення штучної вентиляції легень

B.   Проведення потрійного прийому Сафара

C.   Забезпечення вільної прохідності дихальних шляхів, ШВА

D.   Уведення лікарських засобів, ШВА, дефібриляція шлуночків

E.   Закритий масаж серця?

4.  Для чого використовується потрійний прийом Сафара:

 

A.   З метою надання пацієнту горизонтального положення

B.   Для звільнення верхніх дихальних шляхів у разі западання язика

C.   Для звільнення ротової порожнини від рідини

D.   Для забезпечення циркуляції крові у хворого

E.   Для повороту хворого на бік?

5.   В яких випадках припиняють проведення реанімаційних за­ходів:

 

A.   Якщо протягом 10 хв зберігаються ознаки клінічної смерті

B.   Якщо ознаки клінічної смерті зберігаються протягом 20 хв

C.    Якщо немає можливості приїзду спеціалізованої реаніма­ційної бригади

D. Якщо викликана спеціалізована реанімаційна бригада

Е. Якщо протягом 30—45 хв зберігаються ознаки клінічної смерті?

6.  Чим забезпечується адекватна вентиляція легень при прове­денні спеціалізованого етапу серцево-легеневої реанімації:

A.   Ларингеальні маски, повітропровід

B.   Штучна вентиляція легень «з рота в рот»

С Носо-лицеві маски, ручні дихальні апарати, мішок АМБУ, ав­томатичні респіратори

D. На спеціалізованому етапі вентиляція легень не проводиться

Е. Штучна вентиляція легень «з рота в ніс»?

7.  В яких випадках не можна проводити закидання голови і по­ворот її на бік:

A.   При травмі поперекового відділу хребта

B.   При травмі шийного відділу хребта

C.    При травматичному ушкодженні кісток скелета

D. На спеціалізованому етапі серцево-легеневої реанімації

Е. Можна проводити в усіх випадках?

8. Що означає етап «А» при оцінюванні стану пацієнта за ситемою АВС (D):

          А. Оцінювання нервової системи

   В. Оцінювання адекватності дихання

        С. Оцінювання прохідності дихальних шляхів

D. Оцінювання свідомості

Е. Оцінювання адекватності гемодинаміки?

9. Що означає етап «В» при оцінюванні стану пацієнта за систе­мою АВС(D):

 

       А. Оцінювання свідомості

       В. Оцінювання прохідності дихальних шляхів

       С. Оцінювання адекватності гемодинаміки

       D. Оцінювання нервової системи

Е. Оцінювання адекватності дихання?

10. Що означає етап «С» при оцінюванні стану пацієнта за систе­

мою АВС(D):

 

       А. Оцінювання нервової системи

       В.Оцінювання адекватності гемодинаміки

       С. Оцінювання свідомості

D. Оцінювання адекватності дихання

Е. Оцінювання прохідності дихальних шляхів?

11.Що перевіряють в останню чергу (етап «Б») за системою АВС(D),

якщо немає ознак загрожувального стану:

 

       А. Рівень активності свідомості

       В. Прохідність дихальних шляхів

        С. Адекватність гемодинаміки

D.  Адекватність дихання

Е. Оцінювання нервової системи?

12.Ідучи по вулиці, Ви побачили чоловіка віком близько 35 років, який

раптово впав. Дихання не визначається, пульс на променевій та сонній артеріях не виявляється. Зіниці на світло не реагують. Ко­лір шкіри блідий. Ви встановили діагноз «клінічна смерть», роз­почали серцево-легеневу реанімацію, яка повинна проводитись:

 

        А. До 30 хв, протягом яких не було ознак ефективності реані­маційних заходів

        В. Протягом 60 хв, протягом яких не було ознак ефективності реанімаційних заходів

С. Тільки особами, які мають медичну освіту (мінімум — се­редню медичну)

D. До приїзду бригади швидкої медичної допомоги

Е. Тільки двома реаніматорами.

 

13.Чоловік віком 45 років чекав на прийом до терапевта. Рапто­

во знепритомнів, виникли судоми, не визначається дихання і пульс. Які головні ознаки клінічної смерті:

 

          А. Відсутність дихання

          В. Відсутність кровообігу

           С. Розширення зіниць і відсутність їх реакції на світло

     D. Відсутність свідомості

Е. Усі відповіді правильні?

14.Жінка віком 25 років отримала травму шиї при падінні з висо­

ти. Наявні ознаки клінічної смерті. Як відновити прохідність дихальних шляхів у пацієнтів з травмою шиї:

 

          А. Висування нижньої щелепи вперед із закиданням голови

          В. Закидання голови

          С. Висування нижньої щелепи вперед без закидання голови

          D. Згинання і поворот голови

Е. Закидання, згинання і поворот голови?

15.Під час надання допомоги постраждалим у ДТП, лікар про­

водить штучну вентиляцію легень та закритий масаж серця. Чим небезпечне неправильне положення рук на груднині при проведенні закритого масажу серця:

 

           А. При натисканні на середину груднини може виникнути її перелом, пошкодження плеври, легень, перикарда, серця

          В. При натисканні на ребра можливий перелом ребер

          С. Пошкодження легень

D.  При натисканні на середину груднини може виникнути її пе­релом, при натисканні на ребра в ділянці серця можливий пе­релом ребер, пошкодження плеври, легень, перикарда, серця

Е. Пошкодження серця?

16.Потерпілого після ДТП доставлено в приймальне відділення.

Під час огляду відзначають лікворею, кровотечу з вуха і носа. Хворий непритомний. Який найімовірніший діагноз:

          А. Стиснення головного мозку

          В. Струс головного мозку

           С. Забій головного мозку легкого ступеня

           D. Перелом основи черепа

Е. Забій головного мозку середнього ступеня?